Замість штрафів за порушення ПДР будуть вручати повістки.
Якщо перевищення швидкості не більше 15 км\г то мобілізують в ТРО. Від 20 відправлять в механьску бригаду ЗСУ. Якщо більше 50 то командувати штурмовим полком. Зараз маємо другий, з часів 14го року, акт драми «Відправити алкаша\аліментщика\пьяногомажора\хабарника на війну». Це як тоді всіх нєугодних відправляли в АТО.
Про цей цікавий артефакт нашої колективної свідомості треба було б написати цілу книгу, але сьогодні обійдемося буквально парочкою ремарок, утилітарною. та психологічною.
Утилітарна. Вибачайте за трюїзм (бо обивателю то не зрозуміло, як виявляється), але сьогочасна війна потребує фаховості, багажу знань що можна співставити із гарною вищою освітою, швидкості мислення та адаптації. Це як грати в шахи на даху палаючого поїзда що несеться крізь червоний туман, балансуючи лише на одній рельсі (а в цей час ти дзвониш мамі і брешеш, що п’єш каву в Інтерсіті)… Цієї особливості війни не видно за вибухами, тактікульними тіктоками і всміхненим Залужним, але це так. Ще більше заважає бачити когнітивно-центричну суть війни шобла аватарів, що навіть копати нормально не здатна.
В силах оборони України (ЗСУ і ТРО, про НГУ не знаю просто) є величезний балласт тупих алкашів і наркоманів. Котрі не здатні опанувати нову зброю, обладнання або тактику. Вони тупо тягнуть ЗСУ донизу, наражаючи на небезпеку справжніх професіоналів війни. Більш того вони займають місце в штатці…
Відправляти вашого сусіда алкаша-аліментщика на війну, це повісити ще один тягар на шию ЗСУ. Бо він не хоче і не буде вчитися, в самому кращому випадку зможе викопати (довго і погано) яму. Але на нього буде витрачено купа ресурсів держави, волонтерів та побратимів. В гіршому ж він наробить тупих помилок і хтось нормальний загине рятуючи придурка, а міг би жити і воювати, якби не цей алкаш.
Іноді кажуть що «війна його навчить». Та нє… Війна не вчить воювати, вчать люди поруч, віддаючи свої час та сили. Взагалі це прикольний такий інфантильно-егоїстичний хід думок – заберіть цього мізерабля від мене подалі, хай його або вб’ють на війні, або він стане проблемою когось іншого, головне щоб особисто мені не заважав. В ЗСУ і так вистачає нікчемного, небоєздатного балласта, ще більше там не потрібно!
Психологічна. Повсюдна відправка в армію, та на війну алкаша\аліментщика\пьяногомажора\хабарника говорить про те, що діло захисту батьківщини в тяжку годину ЦЕ ПОКАРАННЯ. Це не акт героїзму, відваги чи навіть просто почуття громадського обов’язку, це покарання.
Насправді, якщо ви вдумайтеся, то це логічний розвиток психологічного механізму дистанціювання від страхіття війни. Це як в тому давньому експерименті, де людей з неприємною зовнішністю несвідомо наділяли негативними рисами характеру. Якщо війна це страшно (неприємно), значить це погано (згадайте, що колись у війні були винні олігархи) отож в погане місце відправляють поганих людей. Бо хороші заслуговують чогось хорошого, а не сидіти по розвалених хатах разом з алкашами.
Це психологічне підгрунтя сумнозвісного «Я тебе туди не посилав». Бо якщо ти опинився у виправному закладі (мобілізований), значить ти поганий. Тому ні в якому разі не можна використовувати захист України як покарання для алкаша, чи спокуту хабарника. Для цього прекрасно підійде «альтернативна служба» – старі добрі примусові роботи (вибачте мені це ернікування). Наприклад, приїхати кудись і вивезти сміття із столовки бату ТРО. І далі по аналогії.
Нашому алкашу не місце в армії, від нього системна шкода і підвищення небезпеки для справжніх військових, але це не значить, що його треба залишити в спокої пити на лавочці. Встати в один стрій з тими, хто боронить Україну – честь, а не покарання. Розумні, фахові воїни не можуть зібратися в одному підрозділі, бо місце там позаймав всякий шлак, а від цього постраждають всі українці, бо це системно (підкреслюю) знижує нашу ефективність у цій війні на винищення.
Не посилайте їх до нас, хай краще туалети в госпіталі миють!
