Україна відповідно до Угоди про асоціацію найближчим часом дійсно має провести реформу сфери технічного огляду. Тобто повернути обов’язкову перевірку придатності до експлуатації транспортних засобів (обов’язковий технічний контроль) для приватних автомобілів.
Принциповий момент: це має бути абсолютно інша система, ніж та, що була скасована у 2011 році.
Однак, схоже, депутати думають інакше, пишуть у статті для Європейської правди Любов Акуленко, виконавчий директор ГО “Український центр європейської політики”, та Світлана Майструк, експерт ГО “Український центр європейської політики”.
Зареєстрований у ВР законопроект №7317 “викручує” норми відповідної євродирективи, нагадуючи привид старої системи.
Відповідно до Угоди про асоціацію, Україна має імплементувати вимоги Директиви 2009/40/ЄС про перевірку технічного стану моторних транспортних засобів та їхніх причепів на придатність до експлуатування протягом 5 років з моменту набрання чинності Угоди (для усіх транспортних засобів) – тобто у 2019 році (для транспортних засобів, задіяних на міжнародних перевезеннях – навіть в цьому році).
Однак Директива 2009/40/ЄС з 20 травня 2018 року втрачає чинність, тому планується впровадження в Україні положень нової Директиви 2014/45/ЄС. Її принципова різниця – нова директива враховує досвід держав-членів ЄС у вирішенні проблеми щодо корупційних ризиків під час проведення перевірок.
Це вкрай принципово для України, адже саме корупція стала головною причиною скасування технічних оглядів для приватного транспорту в Україні у 2011 році.
Положення Директиви значною мірою враховано у національному законодавстві. Однак на сьогодні обов’язковому технічному контролю в Україні підлягають тільки комерційні транспортні засоби, а приватні – ні. Щоб їх відновити без корупції, необхідно провести реформу системи технічного огляду відповідно до вимог вищезгаданих директив.
Запуск нової системи створить можливість для взаємного визнання результатів перевірок придатності до експлуатації транспортних засобів між державами-членами ЄС і Україною. Тобто відповідні реєстри, в які вноситься інформація про результати техогляду, повинні забезпечити можливість обміну цією інформацією.
Окрім того, реформування системи технічних оглядів спрямоване на підвищення безпеки до рівнів держав ЄС.
Як мала би виглядати реформа техогляду?
У разі системної імплементації відповідних норм законодавства ЄС система техоглядів виглядає таким чином. Проводить техогляди не держава, а незалежні СТО чи пункти контролю, які відповідають низці вимог – мають відповідне обладнання, вимірювальну техніку, навчений персонал, відповідають вимогам так званої “доброї репутації”.
Вартість техогляду регулює ринок, а не держава. І водій має право обирати.
Якщо ж сталася аварія з причини неналежного технічного стану автомобіля, то це може означати, що техогляд здійснено невідповідно. Тоді експерт, який ставив свій підпис та печатку на сертифікаті про проходження перевірки, понесе відповідальність.
У разі повторення ситуації, експерт та пункт перевірки втрачають право проводити техогляди.
Відтак усувається монополія держави на проведення перевірок та виникає ринок послуг зі здійснення перевірок серед СТО та пунктів перевірок.
Якщо суб’єкт господарювання (СТО чи пункт перевірки) засвідчує відповідність персоналу, матеріально-технічної, інформаційної бази для обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, то він вноситься до реєстру СТО та отримує можливість проводити техогляди.
Приблизно так у ЄС виглядає система техоглядів.
Однак українська реальність може виявитися іншою – у разі ухвалення законопроекту № 7317.
Останній не лише відображає норми Директиви 2014/45/ЄС не повною мірою, а й створює поле для корупції, спотворюючи поняття євроінтеграції.
Де собака закопаний
За логікою європейської системи техоглядів, інформація про здійснення перевірки певного автомобіля вноситься до реєстру транспортних засобів. Водієві видається сертифікат, завірений печаткою експерта. І водій не зобов’язаний возити його з собою, оскільки вся інформація є в реєстрі.
Ніяких “талонів”, бланків, наліпок на лобове скло – жодних додаткових витрат.
Натомість у законопроекті пишуть: “свідоцтво про придатність транспортного засобу до експлуатації – документ, що містить електронний носій, який підтверджує, що транспортний засіб перебуває в справному технічному стані та відповідає його конструкції”.
У той час як в Директиві 2014/45/ЄС стосовно цього питання міститься термін “свідоцтво придатності до експлуатації”. У цих нормах про електронний носій нічого не сказано, але зазначено, що свідоцтво може бути оформлено в електронному вигляді (з можливістю видачі друкованого на папері свідоцтва), а також те, що інформація про проведені перевірки повинна надаватися в електронному вигляді пунктами технічної перевірки для формування відповідної державної бази компетентним органом (реєстри, про які вже писалося вище).
А тепер нескладно порахувати – кількість приватних автомобілів, які кожні два роки зобов’язані проходити обов’язковий техогляд (нові – після чотирьох років) множимо на вартість “документа з електронним носієм”. І так – не забуваємо про електронний носій, навіть якщо інформація про техогляд має вноситися до реєстру.
І це не останнє викривлення вимог ЄС! Також викликає сумнів те, що у законопроекті серед підстав для відмови у видачі рішення про уповноваження пункту перевірки є “негативний висновок за результатами проведених перевірок, експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для прийняття рішення про визначення пункту перевірки на придатність транспортних засобів до експлуатації”.
Такі нечіткі формулювання у законопроекті створюють поле для корупції під час уповноважування і скасування дозволу на здійснення техоглядів.
Доцільно було б запровадити уповноваження цих суб’єктів за заявницьким принципом – подали весь необхідний перелік документів, підтвердили свою відповідність вичерпному списку вимог, отримали місце в реєстрі – можуть проводити техогляди. Тобто тут працює правило мінімізації контакту людини з людиною. Такий принцип діє в багатьох державах-членах ЄС.
Дуже суперечливо виглядає норма, яка стосується вимоги проведення техогляду нових автомобілів.
Так, у запропонованих змінах до закону України “Про дорожній рух” вбачається, що запроваджується перевірка на придатність до експлуатації як транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, так і нових, з метою допуску їх до експлуатації. Це рішення без сумніву, не відповідає актам законодавства ЄС.
Також, усупереч положенням статті 5 Директиви, перевірка має проводитись у разі реєстрації/перереєстрації транспортного засобу, кожної зміни його власника та виїзду транспортного засобу за межі зони митного контролю України (до 01 січня 2021 року – добровільно, обов’язковий для застосування з 01 січня 2021 року).
Варто наголосити, що в Директиві 2014/45/ЄС передбачена можливість для держав-членів ЄС запроваджувати вимогу щодо обов’язкового проходження перевірки придатності до експлуатації транспортних засобів (незалежно від дати попередньої перевірки) у разі зміни власника транспортного засобу. Однак це можливість, а не зобов’язання. І країна обирає власний варіант.
Окремо варто звернути увагу на фразу “виїзд транспортного засобу за межі зони митного контролю України”, яку можна трактувати по-різному. Це про ввезення авто з-закордону чи про необхідність проведення обов’язкового техогляду кожного разу, виїжджаючи за кордон? Варто прописати більш чіткіше.
До того ж законопроект містить надмірні критерії щодо обов’язкових перевірок мотоциклетної техніки. Директива 2014/45/ЄС передбачає перевірки мототехніки, якщо робочий об’єм двигуна – більше 125 кубічних сантиметрів. У законопроекті пропонується розпочати перевірки, якщо об’єм двигуна 50 кубічних сантиметрів (як це передбачено змінами до статті 23 Закону України “Про автомобільний транспорт”, однак інша норма передбачена змінами до статті 35 Закону України “Про дорожній рух”, тобто норми між собою не узгоджені). При цьому мототехніку в Україні пропонується перевіряти вперше. Тому пункти контролю не оснащені необхідним обладнанням та не мають працівників з відповідною підготовкою.
Виникає запитання: для чого одразу обирати ще жорсткіший, ніж в ЄС, шлях?
І нарешті, у законопроекті №7317 немає вимог до експертів, які можуть здійснювати перевірку. Тоді як це має бути зафіксовано у проекті закону відповідно до нової директиви. Це невід’ємна частина реформи техогляду, яку чомусь в Україні хочуть упустити.
Також у законопроекті є низка інших неузгодженостей з положеннями Директиви (як в частині термінології, так і в частині вимог до окремих елементів системи “технічних оглядів”).
Тому сподіваємося, що законопроект, у назві якого вживається фраза “відповідно до вимог Угоди про асоціацію між Україною”, ще буде ретельно доопрацьованим народними депутатами та фахівцями з урахуванням того таки законодавства ЄС та найкращої практики його держав-членів.
Реклама
