Основна частина уживаних машин завозиться в Україну зі США

За даними корпорації «Укравтопром», протягом 2020 року в Україні було зареєстровано 438 тис. 900 легкових автомобілів. З них вітчизняну реєстрацію отримали 85 тисяч 500 нових авто, а 353 тисячі 400 — уживані. Таким чином, чотири з п’яти вперше поставлених на облік минулого року легковиків були б / у, ввезені з-за кордону.

При цьому внутрішні перепродажі старих автомобілів в країні істотно знизилися. Річ у тім, що машина, що їздила по європейських і американських дорогах, часто отримує більш якісне обслуговування, має кращий технічний стан і більший залишковий ресурс, ніж аналогічна, що поїздила по наших — з їх брудом, дорожньою сіллю з піском, ямами, горбами та іншими неприємностями. Тому більшість українців намагаються придбати вживаний автомобіль, який раніше бігав по закордонних дорогах.

Ще 10 років тому левова частка імпортованих в Україну б / у авто припадала на західноєвропейські країни. Але за останні чотири роки ситуація істотно змінилася, і тепер основна частка ввезених легковиків припадає на автомобілі зі США. А незначна частина імпорту — на Східну і Північну Європу, а також Грузію, Близький і Далекий Схід. Сьогодні ми проаналізуємо сучасну специфіку постачання таких машин в Україну і вкажемо ключові переваги і недоліки кожного з ринків.

Західна Європа

Країни Західної Європи колись лідирували по постачанню б / у легковиків у нашу країну. Чим же привабливі подібні машини? У першу чергу тим, що в цих країнах рівні дороги, якісні паливо і сервіс, що забезпечує переважно добрий технічний стан автомобілів з Німеччини, Франції та інших західноєвропейських країн. Специфіка автопарку така, що тут багато легковиків малих класів (А — С) — в основному в кузовах хетчбек. Машини С-, D-класів — часто універсали. Кросоверів мало, а великих позашляховиків і зовсім одиниці. До того ж вони дорогі. Нерідко зустрічаються автомобілі в простеньких комплектаціях, особливо в автомобілів, які працювали в корпоративних автопарках. Превалюють також легковики з механічними коробками передач.

Основна частина автомобілів — з дизельними двигунами. Пояснюється це тим, що західноєвропейські автовиробники протягом останніх 10−20 років активно пропагували й просували подібні модифікації, більш економічні, ніж їх аналогічні за обсягом двигуна бензинові побратими. А оскільки жителі Західної Європи люблять багато їздити, то вони найчастіше і вибирали при покупці машини з дизельними моторами.

Зворотний бік медалі — найчастіше переважна більшість західноєвропейських старих легковиків мають великі пробіги. Наприклад, «п’ятирічка» наїжджає 150−200 тисяч кілометрів. Європейці педантичні й вміють рахувати гроші, тому вкрай рідко продають «свіжі» автомобілі, а якщо і роблять це, то коштують вони дуже дорого — практично так само, як в Україні. Вони їздять до тих пір, доки пробіг не наблизиться до позначки в 200 тисяч кілометрів і настане час серйозного і дорогого техобслуговування. Ось на цьому етапі автовласники приймають рішення розлучитися з машиною і пересісти на нову. Відповідно весь майбутній ремонт лягає на плечі нового власника.

Українці купують автомобілі в Західній Європі в автодилерів, на ринках або по приватних оголошеннях. Розпродажі лізингових або прокатних авто, страхових після ДТП «забирають на себе» місцеві великі дилери.

Східна і Північна Європа

Крім Західної Європи, уживаними іномарками постачає Україну також Польща, Чехія і Словаччина, Болгарія, Литва та Естонія. Як правило, найближчі сусіди пропонують нам найдешевші автомобілі, а звідси і низька їх якість. Легковики, в основному преміумбрендів кінця 90-х або початку 2000-х років, потрапляють в Україну в зношеному стані, з проблемами по кузову, двигуну, інших агрегатів, відновлені абияк після серйозних ДТП. Витерті деталі салонів і різноколірні кузовні частини свідчать про активне використання цих машин як таксі або у кур’єрських службах. Втім, іноді трапляються і непогані екземпляри або ж сильно «підмарафечені».