Під час зупинки поліцією емоції часто виходять за межі спокійного спілкування. Водії можуть різко реагувати або критикувати дії інспектора, що поліцейські іноді сприймають як образу та погрожують скласти протокол. Проте українське законодавство не містить окремої відповідальності за образу працівника поліції – будь-яка дія повинна бути кваліфікована лише в межах конкретної статті. Закон карає за реальні протиправні вчинки, а не за емоційні слова чи суперечку.
На сьогодні жодна норма не встановлює прямого покарання за образу поліцейського. У Кодексі про адміністративні правопорушення немає статті, що карає за словесні образи. Найближчою є стаття 173 про дрібне хуліганство, яка стосується нецензурної лайки або дій, що порушують громадський порядок. Тобто відповідальність можлива лише тоді, коли слова чи поведінка створюють публічний безлад.
Поліцейські іноді помилково застосовують статтю 185 КУпАП про злісну непокору, плутаючи її з образою. Ця норма передбачає покарання лише за відмову виконати законну вимогу правоохоронця, а не за висловлення обурення чи критики. Якщо водій не заважає виконанню службових обов’язків, його дії не утворюють складу правопорушення.
Ключовим у таких ситуаціях є характер дій водія. Висловлення незгоди без перешкоджання роботі поліцейського не є порушенням. Якщо ж водій чинить опір, погрожує або створює небезпеку, це вже може мати ознаки правопорушення. Поліцейський при цьому зобов’язаний діяти лише в межах закону, зокрема статті 19 Конституції України, де зазначено, що посадові особи мають діяти виключно на підставі й у спосіб, передбачений законом.
У випадку емоційних висловлювань поліцейський повинен зберігати службову стриманість і не реагувати агресивно. Якщо образи не містять погроз чи перешкод, складати адміністративний протокол він не має права. У таких випадках можливий лише службовий рапорт. Адміністративне реагування допускається лише тоді, коли поведінка водія реально загрожує безпеці або перешкоджає виконанню службових обов’язків.
Кримінальна відповідальність може настати лише тоді, коли словесна образа переходить у погрозу або насильство. Стаття 345 Кримінального кодексу передбачає покарання за погрозу чи застосування насильства щодо працівника правоохоронного органу, аж до позбавлення волі. Проте звичайна лайка, навіть груба, під цю статтю не підпадає – без реальної загрози або дії кримінальної відповідальності немає.
У парламенті неодноразово намагалися запровадити окремий штраф за образу поліцейського. Один із таких документів – законопроєкт №5050-1 – пропонував громадські роботи або штраф за публічні образи. Проте його не ухвалили через зауваження правозахисників, які вважали, що така норма обмежить свободу слова, гарантовану Конституцією. Тому наразі “образа поліції” не є окремим правопорушенням.
У разі конфлікту водію слід зберігати спокій і фіксувати все на відео. Він має право вимагати пояснення причин зупинки та перевірки документів. Якщо інспектор перевищує повноваження, не варто вступати в суперечку – краще все задокументувати. Спокійна поведінка й фіксація подій допоможуть адвокату довести відсутність складу правопорушення у суді.
Якщо протокол усе ж склали, потрібно уважно ознайомитись із його змістом і зазначити у поясненнях, що обвинувачення не відповідає дійсності, а образи не мали публічного характеру. Далі варто звернутися до адвоката, який обґрунтує незаконність притягнення та доб’ється закриття справи.
Закон не карає за емоції. Кожен громадянин має право висловлювати думку, навіть якщо вона неприємна поліцейському. Відповідальність можлива лише за дії, що реально порушують порядок або містять загрозу. Якщо поліцейський реагує на слова штрафом, це перевищення повноважень і такі дії потрібно оскаржувати. Межа між емоцією та правопорушенням проходить там, де починаються дії, що перешкоджають роботі поліції.
Більшість водіїв не мають достатніх юридичних знань, щоб самостійно оцінити свої дії. Поліцейські ж добре орієнтуються в процедурі й можуть некоректно трактувати ситуацію. Тому допомога адвоката є не формальністю, а важливим інструментом захисту. Фахівець здатен довести, що у словах чи діях водія немає складу правопорушення, і захистити його від неправомірних дій поліції.
