Щодня в Україні трапляються сотні дорожньо-транспортних пригод. Це відбувається з різних причин: через покриття наших доріг, манери водіння деяких водіїв, тощо. Внаслідок цього спричиняються як матеріальні збитки транспортним засобам, так і завдається шкода здоров’ю пасажирів. Адвокат Михайло Цуркан спеціально для Mind спробував розібратися, яким є алгоритм відшкодування таких збитків.
Начебто здається, що все просто – хто винен, той і відшкодовує. Але це не так, і тут є свої нюанси. До липня 2018 року передбачалось, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована, а тому особа, якій заподіяно шкоду, має право на власний розсуд обрати, з кого стягувати заподіяну шкоду:
виключно з заподіювача шкоди;
зі страхової компанії заподіювача шкоди;
зі страхової компанії заподіювача шкоди та в подальшому з заподіювача шкоди.
Верховний Суд змінив цю практику у постанові від 4 липня 2018 року. Велика Палата Верховного Суду відступила від свого попереднього висновку.
Так, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові «покладання обов’язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Оскільки, уклавши договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов’язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов’язку страхувальника, який завдав шкоди».
Наразі виходить, якщо у заподіювача шкоди є діючий поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, так званий поліс ОСЦПВ, потерпілий має звернутись до страхової компанії винуватця ДТП за страховим відшкодуванням, а у разі безпідставної не виплати такого відшкодування – з відповідним позовом до суду.
Таким чином, «нова-стара» судова практика негативно вплине на потерпілих, які звернулись до страхової компанії винуватця ДТП за виплатою страхового відшкодування. Проте, на сьогоднішній день багато з страхових компаній позбавлено членства в Моторному (транспортному) страховому бюро України (МТСБУ) і їх діяльність припинено.
Отримати ж відшкодування шкоди від неплатоспроможної страхової компанії можливо тільки через виплату МТСБУ після закінчення процедури її ліквідації, яка може тягнутись роками.
З огляду на це, попередня практика Верховного Суду була більш зручною, з точки зору вибору того, з кого стягувати відшкодування, оскільки давала можливість варіювати. У разі, якщо страхова компанія була неплатоспроможна або проблемна, то особа, якій завдано шкоду, могла стягнути відшкодування напряму з заподіювача. Це, в свою чергу, пришвидшувало відновлення порушеного права та становища потерпілого.
Тепер судам доведеться повернутись до практики, яка існувала до 2015 року. Відповідно до неї, відповідальність за відшкодування заподіяної шкоди, в межах страхової суми (ліміту відповідності страхової компанії), несе страхова компанія, в якій було застраховано відповідальність заподіювача шкоди, а тому в задоволенні позовів про відшкодування шкоди внаслідок ДТП безпосередньо до винуватців ДТП, відповідальність яких була застрахована, суди відмовлятимуть.
Тому, Верховному Суду було б не погано врахувати на майбутнє не лише захист інституту страхування цивільно-правової відповідальності, а й необхідність якнайшвидшого та ефективного відновлення порушеного права та становища потерпілого.
