Більшість автомобілістів стикалися з випадками, коли їх зупиняли співробітники національної поліції, без будь-яких вагомих причин, просячи надати документи на керування транспортним засобом.
Зараз You-tube переповнений роликами, де поліцейський зупиняє машину, через те, що водій нібито порушив ПДР, що, врешті-решт, переростає в словесну перепалку, в якій водій відмовляється надавати документи, вважаючи, що правопорушення не було.
Через це, у багатьох автомобілістів виникає питання: коли поліцейський може зупинити автомобіль, і в яких випадках водій зобов’язаний надати документи. Щоб відповісти на це питання, потрібно звернутися не тільки до Закону України «Про національну поліції» але і до судової практики.
Так, стаття 35 Закону України «Про національну поліції» передбачає, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби в разі:
1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;
2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;
3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до скоєння дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб або вантаж можуть бути об’єктом або знаряддям вчинення ДТП, кримінального чи адміністративного правопорушення;
4) якщо транспортний засіб знаходиться в розшуку;
5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини скоєння дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути.
Варто також відзначити, що поліцейський зобов’язаний проінформувати водія про конкретну причину зупинки транспортного засобу. Після зупинки транспортного засобу, поліцейський зобов’язаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред’явити на вимогу особи службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, і що важливо, не випускаючи його з рук.
Однак, головне питання полягає в тому, чи зобов’язаний водій уявити документи, якщо наприклад, не названа причина зупинки, або ж причина зупинки – банальне порушення ПДР, але ніяких доказів з боку співробітників поліції, не надходить.
Позиція Верховного Суду про обов’язок водія надати документи
Так, у справі №686 / 11314/17 Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив, що поліцейський не може вимагати у водія свідоцтва про реєстрацію автомобіля, якщо немає доказів правопорушення.
З матеріалів справи відомо, що водій (позивач), керуючи автомобілем «Мерседес-Бенц Спринтер», на вимогу працівника поліції не пред’явив свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Інспектор склав протокол про адміністративне правопорушення та накладення штрафу в сумі 425 грн.
Дослідивши всі наведені доводи, суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив. Апеляційний суд зазначив рішення суду першої інстанції і задовольнив позов частково.
Розглядаючи справу, судді Верховного Суду підкреслили, що стосовно позивача чи не виносилося постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України, зокрема порушення п. 9.8 «б» ПДР України, яке пред’являлося позивачеві.
Також Верховний Суд зазначив, що відповідачем належним чином не задокументовано і не підтверджено належними та допустимими доказами факту порушення позивачем ПДР України. Таким чином, в задоволенні касаційної скарги управління поліції було відмовлено, а постанову про накладення штрафу скасовано.
Коли захист від ударів поліцейського не є опором
Також, що не менш цікаву позицію висловив Верховний Суд у справі № 444/2115/17 .
У цій справі, між водієм і співробітником поліції виник конфлікт, з приводу необхідності пред’явлення водієм документів.
Суд першої інстанції визнав доведеним, що особа, погрожуючи фізичною розправою, вживаючи нецензурну лайку, зробив конфлікт з інспекторами патрульної поліції, коли співробітники поліції виявили порушення ним правил дорожнього руху. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції в силі.
До касаційної скарги касатор вказував, що суди проігнорували факти, що вказують на відсутність в його діях складу інкримінованих йому злочинів, оскільки вони були спровоковані незаконними діями співробітників поліції.
ВС підкреслив, що у вироку суду першої інстанції визнав доведеним, що поліція застосувала фізичну силу і наручники внаслідок того, що засуджений погрожував поліцейським фізичною розправою і прикро висловлювався в їх адресу.
Однак, в матеріалах справи були показання свідка, а також відеозаписи з нагрудної камери поліцейського і з телефону свідка, які не підтверджували загроз та нецензурної лексики з боку засудженого на адресу поліцейських, до того моменту, поки поліцейські не стали застосовувати силу.
Судді відзначили, хоча засуджений під час спілкування з поліцейськими і вступив з ними в суперечку, оскаржував законність їх дій і цілком правомірно вимагав від них пред’явити посвідчення, і робив це в кілька зухвалій манері, проте, на думку Верховного Суду, його поведінка не було ні насильницьким, ні агресивним.
Також ВС звернув увагу на те, що дії особи, спрямовані на протидію невиправданого і надмірного насильства з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір, за статтею 342 КК. Якщо громадянин відштовхує поліцейського, щоб запобігти удар кийком, або закриває обличчя від удару, в результаті чого поліцейський отримує травму руки, або хапається за одяг поліцейського, щоб запобігти падінню, – такі дії не можуть вважатися опором у вказівці статті 342 КК, так як їх мета – не протидія законним діям, а уникнути небезпеки.
Тому, Верховний Суд прийшов до висновку, що невиконання вимоги працівника поліції, яке входить в коло його повноважень, не може бути визнано правомірним, якщо особа, виходячи з оцінки своєї ситуації, вважає таку вимогу безпідставним, і навіть якщо в подальшому виявиться, що це вимога грунтувалося на неправильній оцінці ситуації поліцейським.
Таким чином, наявність або відсутність у поліцейського підстав для пред’явлення вимоги, яке входить в межі його повноважень, не може братися до уваги при вирішенні питання про наявність чи відсутність складу злочину, передбаченого статтями 342 і 345 КК.
Чимало також виникає ситуацій, коли при неправильній парковці інспектор патрульної поліції виносить штраф, при цьому доказів практично ніяких немає, або ж це відеозапис, з якої мало що зрозуміло.
Коли відеозапис з нагрудної камери поліцейського не є належним доказом у справі
Розглядаючи справу №199 / 1441/17 (2-а / 199 // 81/17) Верховний Суд з’ясував, в яких випадках відео з нагрудної камери поліцейського не є належним доказом у справі.
Позивач звернувся до суду з позовом до інспектора патрульної поліції, про визнання дій протиправними, скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Суть справи полягала в тому, що капітаном поліції було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення та накладено на позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. У зв’язку з тим, що він, нібито керуючи автомобілем, скоїв зупинку ближче 30 метрів від зупинки громадського транспорту, чим порушив вимоги п. 15.9 (е) ПДР.
Судом першої інстанції було встановлено, що при огляді відеозапису з нагрудної камери поліцейського, будь-яких дій по вимірюванню відстані зупинки автомобіля позивача від зупинки маршрутних транспортних засобів не було проведено, таким чином зазначена відеозапис не є належним доказом у справі.
Також ВС підкреслив, що судами попередніх інстанцій, було встановлено, що будь-яких доказів, що свідчать про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, відповідачем не надано.
Тому, колегія суддів погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відеозапис з нагрудної камери відповідача не є належним доказом у справі, оскільки їм не було зафіксовано будь-яких дій по вимірюванню відстані зупинки автомобіля.
Таким чином, суди дійшли правильного висновку про протиправність залучення позивача до адміністративної відповідальності за порушення пункту п. 15.9 (е) Правил дорожнього руху України.
