Патрульним в Україні заборонили ловити водіїв на швидкість — що відомо

Водій звернувся до Подільського районного суду Києва з адміністративним позовом, у якому просив скасувати ухвалу інспектора батальйону у м. Бориспіль УПП у Київській області від 2 січня 2022 року про накладення штрафу у розмірі 340 гривень.

Відповідно до постанови водій, керуючи транспортним засобом Nissan Qashqai у м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 2, рухався зі швидкістю 73 км/год у населеному пункті, перевищив встановлене обмеження швидкості у населеному пункті.

Вимірювання швидкості руху проводився приладом ТгуСаm LТІ 20/20. Подільський райсуд відмовив у задоволенні. Позивач подав апеляційну скаргу, колегія суддів ШААС її задовольнила.

Суд першої інстанції зазначив, що факт скоєння адміністративного правопорушення підтверджується матеріалами справи. Поряд із цим суд апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи зазначає, що вони не містять доказів, які б відповідали вимогам ст. ст. 73 — 76 КАС України та підтверджували факт допущення позивачем порушення правил дорожнього руху, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Так, позивачем зазначено наявність сумнівів щодо коректності результатів виміру.

Вимірювач, яким проводився замір швидкості транспортного засобу — лазерний LTI 20/20 ТгуСаm II. Вимірник відноситься до мобільних або ручних (залежно від ступеня участі оператора в процесі роботи вимірювача) дистанційних приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху.

Пункт 12.4 ПДР України передбачає, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у її вчиненні, яке підтверджено належними доказами.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що у адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 31 Закону «Про Національну поліцію» № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- та кінозйомки, відеозапису, засобів фото — та кінозйомки, відеозаписи.

Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки та порядку може закріплювати на пристрій, в/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорових схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати за зовнішнім периметром доріг та будівель фото- та відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з чужого володіння, що знаходиться у фото- та відеотехніці, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб та власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання ПДР.

Тобто положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотографії як речові докази наявності чи відсутності факту правопорушення.

Як було сказано, в ухвалі зазначено, що швидкість автомобіля під керуванням позивача вимірювалася приладом TruCam.

Контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише у місцях, облаштованих відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70 ПДР), оскільки вимоги ч. 2 ст. 40 Закону № 580-VIII, передбачають, що інформація про встановлену відеотехніку та сама відеотехніка фіксації правопорушень має бути розміщена на видному місці.

Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху» інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.

Водночас, колегія суддів зазначає, що прилад TruCam під час проведення фіксації швидкості певного транспортного засобу не може триматися руками інспектора поліції, а має бути стаціонарно вбудованим, що доводиться ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», в якій зазначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки та порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг та будівель автоматичну фото- та відеотехніку, а також використовувати інформацію , отриману з автоматичної фото- та відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення правил дорожнього руху.

Отже, згідно з наведеною нормою, співробітники поліції можуть розміщувати автоматичну фото та відеотехніку по периметру доріг, зокрема стаціонарно встановлювати вимірювальний пристрій, оскільки термін «монтувати/розміщувати» не можна ототожнювати з використанням іншим способом, зокрема тримати в руках.

Контроль швидкості повинен проводитися лише у місцях, облаштованих відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70), оскільки зазначене обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», згідно з якою інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку та відеотехніку, яка здійснює фіксацію, повинна бути розміщена на видному місці.

Відповідачем не дано до суду доказів того, що лазерний вимірювач швидкості TruCam у момент фіксації правопорушення був стаціонарно розміщений, а також те, що фіксація правопорушення здійснювалась у зоні дії дорожнього знака 5.70.

Тобто із матеріалів справи неможливо встановити об’єктивну сторону вищезгаданого правопорушення, оскільки відсутні належні докази вчинення такого правопорушення.

Суд звертає, що ні оскаржена ухвала, ні матеріали справи не містять достатніх відомостей про факт належної фіксації допущеного правопорушення належним чином встановленим технічним приладом.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

На переконання суду апеляційної інстанції з огляду на відсутність належних доказів допущення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 122 КУпАП, притягнення позивача до адміністративної відповідальності є неправомірним.

Отже, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду попередньої інстанції та дають підстави стверджувати, що суд першої інстанції під час розгляду справи неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи.