Останнім часом у середовищі експертів та навіть урядовців лунають «оптимістичні» прогнози щодо підняття цін на пальне на 30-40 відсотків. Якщо це справді станеться, то, зрозуміло, сумні наслідки очікуватимуть не лише автомобілістів – підстрибнуть ціни на все, що пов’язане з паливом, включаючи послуги ЖКГ.
Чи справді нам варто готуватися до «бензинового» апокаліпсису? Про це Вголос спілкувався з експертом ринку нафтопродуктів, директором консалтингової групи А-95 Сергієм Куюном та економічними експертами Андрієм Новаком й Олександром Охріменком.
Як зараз виглядає паливний ринок України у порівнянні з ринками країн ЄС?
Сергій Куюн: «Справа в тому, що закупівельні ціни на паливо у всьому світі однакові та дорівнюють цінам світового ринку. А ось ціни на заправках для кінцевого споживача різняться в залежності від величини податку. Наприклад, у Європі, де платоспроможність населення висока – високі податки. Там вищі ціни на паливо. В Україні вони наразі нижчі, оскільки і податки на паливо набагато нижчі. Якщо у Європі податок на паливо може сягати тисячі євро за тисячу літрів, то у нас цей показник складає триста євро.
Що таке податок на бензин? Це, по суті, податок на розкіш – якщо ти їздиш, використовуєш дороги, забруднюєш атмосферу (екологічне забруднення), створюєш звукове забруднення – ти маєш за це платити. Філософія така. А якщо ти не хочеш платити – маєш їздити в громадському транспорті. І оці високі ціни на паливо багато в чому покликані змусити людей відмовлятися від автомобілів. В Європі це вже працює. Мені доводилося досить спілкуватися з мешканцями ЄС– в людей настільки змінилася психологія, що, наприклад, багато хто з парижан собі вже не уявляють, як можна в місто в’їхати на машині: мало того, що паливо дороге – тобі ще треба буде заплатити за парковку, за в’їзд в місто, стояти у «корках». Це дуже дорого».
Андрій Новак: «Ціни на пальне в Україні формуються кількома факторами. Перший – це курс гривні: тільки дорожчають іноземні валюти, тобто падає курс гривні – одразу дорожчає пальне, тому що на сьогодні близько вісімдесяти відсотків пального в Україні є імпортним.
Другий фактор – власне виробництво. Воно у наших нафтопереробних заводів не зростає, а з року в рік падає. Таким чином збільшується частка імпортного пального і зменшується частка вітчизняного.
І третій фактор – це майже монопольний ринок. З одного боку, віртуально нам здається, що нібито є багато різних заправок, мереж, але ми бачимо, що в головних мережах ціни на всі види пального однакові з точністю до десяти копійок. А це означає, що декілька крупних мереж працюють в режимі монопольної змови: вони домовляються про ціну – тому вона така однакова у всіх. Таким чином, весь цей ринок є заручником монопольної змови.
Антимонопольний комітет України, не виконуючи прямої функції, максимум, що демонструє — це напередодні посівної компанії назбирує тих декількох головних трейдерів на ринку і нібито домовляється про мораторій на деякий час на підвищення цін. Але далі цей мораторій завершується стрибком цін. І так з року в рік. Саме тому у нас зараз ціна на пальне неадекватна до рівня доходу України: сама ціна вже практично європейська, а рівень доходів у нас в десять-двадцять разів нижчий, ніж в Європі».
Як ви ставитесь до ідеї „Укрнафти” щодо введення квот на імпортні нафтопродукти, як це свого часу зробила Білорусь? Тут справді йдеться про захист вітчизняного виробника?
Сергій Куюн: «Ми – країна-імпортер. І для такої структури споживання нам навпаки треба відкривати кордони, відкривати всі можливості для постачання сюди палива. Квоти і мита – це більше доля країн нафтодобувних, які хочуть забезпечувати за рахунок свого товару внутрішній ринок. А в нас навпаки – ми дуже вразливі в цьому плані. От зараз у нас створена оптимальна модель постачання — дуже багато поставок більше ніж з десяти країн світу. Ми вже з 2005 року, коли були ліквідовані мита на імпорт нафтопродуктів, не знаємо взагалі, що таке дефіцит, нестача та паливні кризи. А отакі пропозиції ведуть нас назад – знову до тої ситуації, коли ми будемо залежати від одного великого заводу і всі будуть на нього молитися, щоб, не дай Бог, там нічого не зламалося. І, звісно, як показує практика, такий сильний монополіст ніколи не упустить можливості заробити – він буде постійно працювати на те, щоб ціна завжди була максимально високою. Тому це абсолютно деструктивна пропозиція, яка немає нічого спільного з тим, що нам по-справжньому необхідно».
Андрій Новак: «У Білорусі на нафтопереробних заводах сировина з Росії, тому походження пального все одно російське. А з приводу квот, скажемо так: у будь-якому випадку треба стимулювати збільшення власного виробництва. Тоді пальне буде дешевшати за собівартістю. А методи стимулювання можуть бути різними – в тому числі і квоти на імпорт для стимулювання налагодження власного виробництва. І тут інтереси ринку споживачів важливіші, ніж інтереси однієї, двох чи п’яти компаній».
Олександр Охріменко: «Вони просто хочуть створити монополію. Цього робити не варто, адже нічим добрим це не закінчиться: ціна виросте, а якість впаде в рази. На сьогоднішній день пальне, в основному, поставляється тільки з Білорусі – з Росії практично немає. В цій ситуації Коломойський хоче „під шумок” створити монополію і, м’ягко кажучи, розбагатіти. Адже ж, якщо б вводили квоти, у Коломойського б автоматично став би бензин неякісний, практично сурогат – він же бензин майже не робить, а займається, здебільшого дизпаливом».
Чому уряд не намагається максимально регулювати ціни на пальне?
Андрій Новак: «Тому що наші ринки, для яких характерний постійний великий обсяг потоку товарів, в наших політичних умовах автоматично стають корупційною схемою. І будь-яка влада, будь-який уряд, президент будь-якого політичного кольору просто наживаються. І для них вигідніша не нижча ціна, а вища маржа заробітку. Це стосується газу, нафти, пального, електроенергії, алкоголю, сигарет тощо. Тобто ринки, які мають постійно великий потік товару і відповідно фінансовий потік».
Олександр Охріменко: «Ціни на пальне має регулювати ринок. А квоти вводити не можна. Хочете ціни на пальне – будь-ласка, не заважайте ринку і ціни впадуть. А як тільки вводять якісь обмеження, починаються проблеми».
Але ринок нафтопродуктів у нас розділений між олігархами. То ж чи є надія на адекватні ціни на пальне в найближчому майбутньому?
Сергій Куюн: «Насправді, ринок нафтопродуктів – це, так би мовити, найринковіший ринок у всій енергетичній галузі. Ринок природного газу, вугілля, електроенергії – це все ринки, де є монополії, державні або приватні. На паливному ринку ні в кого немає домінуючого впливу, тобто там працюють десятки гравців. Подивіться, скільки заправних станцій – це все конкуренція, реально висока і в гуртовій ланці і в роздрібній. Отже, цей ринок, навпаки, дуже жвавий і конкурентний. І тому на ньому немає ніяких змов. Саме це гарантує створення максимально об’єктивної вартості пального на заправних станціях.
Відповідно, зараз немає підстав вважати, що у нас ціна неадекватна. Ціна продиктована а) рівнем цін на нафту в світі; б) рівнем оподаткування, який є; в) станом економіки – я маю на увазі, національної валюти, бо від неї залежать ціни, оскільки ми імпортуємо близько 80 відсотків пального. Аналіз всебічно показує, що ціна об’єктивна і націнка складає приблизно шість-сім відсотків».
Андрій Новак: «За нинішньої влади немає такої надії. Вони роками вибудовували корупційні схеми, якими користувалися і на яких наживалися. Тому немає жодної надії, що ті самі люди раптом ці схеми прикриють і почнуть працювати в інтересах країни. Потрібна зміна політичного класу. От ми в 2019 році маємо нагоду за один рік серйозно змінити політичний склад країни, тому що в 2019 році президентські вибори, а через півроку – вибори в парламент. В даному випадку наше економічне благополуччя залежить від якості нашого політичного вибору».
Олександр Охріменко: «Нам конче треба знизити акцизи – вони у нас неадекватно високі. Оце наша проблема, а не ціна на бензин. У нас акцизи як в Європі, а дороги як в Африці, що суперечить здоровій логіці».
