Понад півстоліття тому в Львіському КБ автобусобудування працювали над гібридною моделлю.
Те, що ДВЗ (двигун внутрішнього згорання) з механічною трансмісією – не найкращий тип приводу для міського автобуса, стало зрозумілим вже в середині ХХ століття, коли трафік у великих містах став насправді напруженим. Часті прискорення на світлофорах, уповільнення перед зупинками, вузькі перехрестя та широкі проспекти… Комбінація цих факторів мало відповідала характеристикам бензинових та дизельних двигунів з їх вузьким діапазоном ефективних обертів – не більше 1500 – 2000 об/хв., передає Авто 24.
Водієві доводиться перемикати передачі до десятка разів на хвилину, тобто двигун весь час змінює оберти, зчеплення змикається та розмикається, шестерні коробки передач отримують подвійні навантаження. А це аж ніяк не сприяє ані довговічності машин, ані економічності, ані екології, ані працездатності водія – а значить, і безпеці руху.
Гідромеханічна трансмісія тоді ще була ненадійною і дорогою, а варіаторів з потрібним крутним моментом не створено і до наших днів. Тому залишався єдиний шлях “вирівняти” оберти ДВЗ – електрична трансмісія. Це коли ДВЗ не передає власний крутний момент колесам, а крутить потужний генератор – щоб той уже живив струмом електродвигун, з’єднаний з ведучими колесами.
Дана схема була застосована на серійному автобусі ЗІС-154 (1947 – 1950 рр.). Цю машину пасажири любили за дуже плавний, комфортний хід, а водіям вона подобалась за зручність в управлінні, адже не потрібно було перемикати передачі. До цієї ж схеми повернулися наприкінці 1960-х, коли во Львові зробили ЛАЗ-360ЭМ.
Конструктори міського автобуса-концепта використали сучасні на той час агрегати та крім іншого завдяки електротрансмісії зробили автобусу низьку підлогу. Цифра 360 у назві – це висота підлоги салону над рівнем дороги у міліметрах. До речі, ці машини іноді чомусь називають гібридними, хоча, повторимось, це були всього лише дизельні автобуси з електричною трансмісією.
Але в середині 1990-х у Львові народився справжній гібрид. Він базувався на кузові міської моделі ЛАЗ-5252, мав приставку до імені «Електро» і мав відповідно електричну трансмісію. Дизель ЯМЗ розкручував генератор, який в свою чергу давав струм тяговому електродвигуну.
На жаль, ЛАЗ з гібридним приводом так і залишився дослідним зразком. Однак, з нього могла розпочатись ціла лінійка електричних автобусів.
Відомо, що гібридний автобус ЛАЗ міг проїхати суто електричним ходом 10 км – цілком достатньо, аби подолати, скажімо, певну паркову зону, територію масового відпочинку або історичний центр міста.
