Всі, хто виросли в СРСР або хоча б в 1990-і, напевно не раз бачили непоказний позашляховик ЛуАЗ-969. Але мало хто знає, що цей найпростіший всюдихід для сільської місцевості спочатку базувався на доопрацьованому шасі секретного армійського транспортера переднього краю (ТПК), який з середини 1950-х розробляв московський інститут НАМІ. А коли вчені мужі остаточно заплуталися в своїх ідеях, проект цієї амфібії передали на молодий Запорізький автозавод, який створив перші працездатні ТПК ЗАЗ-967, що перетворилися потім у серійні машини ЛуАЗ-967.
ЗАЗ-967 (1962 – 1967 рр.)
З 1962 року виправленням помилок солідного інституту і доопрацюванням ТПК займався конструкторсько-експериментальний відділ Запорізького автозаводу «Комунар». Саме там з’явилися перші прообрази майбутніх транспортерів з новими агрегатами і маркуванням ЗАЗ-967, зовнішність яких змінювалася потім майже щороку.
За основними агрегатами і вузлами нові ТПК були уніфіковані з серійними «запорожцями», але представляли собою самостійну конструкцію, яка лягла в основу вантажопасажирського автомобіля ЗАЗ-969. На відміну від московських прототипів, на ТПК із Запоріжжя з’явилися більш потужні верхньоклапанні мотори V4 повітряного охолодження і механізм блокування диференціала в задньому приводі.
Машини зразка 1962 – 1963 років мали характерну плоску передню панель з горизонтальною барабанною лебідкою і трикутними виїмками для малогабаритних фар, два глушника по сторонам капота з відводами вихлопу вниз, верхній повітрозабірний кожух і запасне колесо на відкидному задньому борту. Для управління автомобілем з положення лежачи рульова колонка залишилася колишньою, додаткові сидіння складалися в ємності під підлогою, по бортах кріпився шанцевий інструмент.
Зразки 1964-1965 років зі звуженим передком і глушником в кожусі на передній панелі поруч з лебідкою все більше нагадували майбутні ТПК. Машини двох перших серій постачали мотором МеМЗ-966 потужністю 22,5 к. с., синхронізованою чотириступінчастою коробкою передач, відключенням приводу задніх коліс, колісними редукторами і незалежною торсіонною підвіскою. Доопрацювання та випробування тривали до листопада 1965 року. За їх результатами з’явилися 27-сильні прототипи, які стали основою серійного варіанту ЛуАЗ-967.
На дослідних і передсерійних ТПК встановлювалася суцільнометалева вантажна платформа з бортами і двома відкидними і знімними трапами-містками. У піднятому положенні вони служили бічними бортами-огорожами носилок або спинками сидінь. Компактна лебідка мала черв’ячний механізм з приводом від двигуна за допомогою двох клиновидних ременів.
На машинах ЗАЗ-967 вперше були випробувані три способи перевезення поранених: на двох бічних носилках, закріплених поверх бортів і задніх колісних ніш, на спеціальних підстилках на підлозі кузова або на штатних сидіннях і на підлозі за водієм. Ще більш ефективним вважався четвертий варіант доставки двох-трьох поранених на одноосьовому причепі з відкидними бортами і тентом, хоча маневреність міні-автопоїзда залишала бажати більшого.
ЛуАЗ-967 (1968 – 1971 рр.)
У 1968 році невеликий Луцький автозавод, який спеціалізувався на утилітарних машинах з агрегатами головного підприємства ЗАЗ, прийняв до серійного виробництва армійський ТПК ЛуАЗ-967. Одночасно він поступив на озброєння Радянської армії для застосування в бойових і санітарних підрозділах при прихованій доставці озброєння, особового складу і евакуації поранених в безпосередній близькості від лінії фронту.
Конструктивно ЛуАЗ-967 був доопрацьований варіантом ЗАЗ-967 з новою п’ятиступінчастою коробкою передач і водовідкачуючим насосом, пристосований до серійного виготовлення. Серед його технічних особливостей були карданний привід задніх коліс, укладений в подовжню трубу, фара-шукач за лобовим склом і винесений на переднє облицювання глушник в гратчастому кожусі.
З використанням серійного ТПК військові розробили перспективну програму його розширеного застосування. Автомобіль, спочатку створений як санітарний транспортер-евакуатор, планувалося перетворити в ефективний надлегкий джип для патрулювання, охорони і розвідки, а також багатоцільове шасі для швидкохідних бойових машин швидкого реагування. У дослідному порядку на ньому монтували кулемети, станковий гранатомет, протитанкові ракети і безвідкатні гармати. Всі ці «добрі наміри» так і не вийшли зі стадії сміливих експериментів.
ЛуАЗ-967М (1972 – 1991 рр.)
У 1972-му шляхом незначної модернізації ЛуАЗу-967 в Луцьку налагодили збирання варіанту ЛуАЗ-967М. Його серійне виробництво вдалося розгорнути через три роки. Потужність машини зросла до 37 к. с., що призвело до змін і посиленням агрегатів трансмісії, шасі та застосування розширених шин. Іншими новинками стали двоконтурна гідравлічна гальмівна система і електрообладнання, уніфіковані з автомобілями «Москвич» і УАЗ відповідно.
Зовні ЛуАЗ-967М відрізнявся передньою панеллю кузова з двома фарами і глушником, з 1981 року його комплектували спрощеними знімними тентами-полотнищами. На останніх випусках прибрали лебідку, а задній борт зробили невідкидними. На шосе ТПК розвивав швидкість 75 км/год, на плаву – 3-4 км/год, запасу палива вистачало на 40 хвилин руху на воді.
На початку 1980-х був розроблений транспортний або патрульний варіант ЛуАЗ-967МП, який представляв собою міні-джип, замість носилок оснащений радіостанцією або легким озброєнням. Зовні він відрізнявся наявністю переднього бампера, широкими дзеркалами заднього виду, захисними фартухами з боків передніх сидінь, новим об’ємним тентом з боковинами і відсутністю возимих містків. Всі ці виконання теж залишилися в дослідних зразках. До 1991 року було зібрано близько 20 тис. автомобілів серії ТПК, в більшості – моделі ЛуАЗ-967М.
ЛуАЗ-972/1901 (1982 – 1991 рр.)
На початку 1980-х років в Луцьку зібрали пробні зразки тривісного плаваючого транспортера ЛуАЗ-972 з рівномірно рознесеними провідними мостами, якому привласнили військовий код «Геолог». Конструктивно від серійного ЛуАЗу-967М він відрізнявся подовженим кузовом і додаткової середньою парою керованих і ведучих коліс, ідентичних переднім. Формально автомобіль залишався санітарним ТПК, а фактично був легкий транспортер озброєння. Його ідея виникла в процесі створення двовісних ТПК з системами озброєння, які планувалося використовувати для прихованої доставки бойової обслуги з переносним зенітно-ракетним комплексом «Голка». Після випробувань ЛуАЗ-972 отримав рекомендації по суттєвому доопрацюванні.
У 1990 році варіант з модернізованими агрегатами і новим плаваючим кузовом був перейменований в ЛуАЗ-1901, зберігши шифр «Геолог». До його конструктивних особливостей ставилися рядний трициліндровий дизель потужністю 48-51 к. с., гідропневматична підвіска від легкової моделі ЛуАЗ-1301 і диференціали, з самоблокуванням всіх мостів. У гостроносому герметичному кузові без дверей містилося чотири відкидних сидіння, розташованих у шаховому порядку, або більш важке оснащення. До розвалу СРСР автомобіль встиг пройти випробування, але незабаром роботи по ньому були закриті.
У нових ринкових реаліях ні військові, ні цивільні ЛуАЗи вижити не змогли. У 1990-і робилося кілька спроб їх реанімування, але всі вони залишилися марними.
